Жест · Тіло · Поверхня
Живопис без пензлів
Я малюю безпосередньо руками, бо хочу, щоб між тим, що я відчуваю, і тим, що залишається на полотні, було якомога менше відстані.
Це рішення народилося не з відмови від техніки. Воно почалося з повторюваного сну, у якому я малював у Bruno&Polli’s без пензлів, мастихінів чи інструментів. Були лише моє тіло, фарба й опір поверхні. Прокинувшись, я відчув, що цей сон був радше інструкцією, ніж образом.
Пензель може бути точним, але він також може стати місцем, де можна сховатися. Рука залишає інше свідчення. Вона притискає, тягне, вагається, дряпає й відпускає. Кожен слід зберігає вагу та швидкість миті, у якій він виник. Долоня покриває; кінчики пальців переривають; ребро руки прорізає шар, що вже почав заспокоюватися.
Такий спосіб роботи не означає відмову від наміру. Перед початком я записую емоційну атмосферу кожної роботи: її напругу, кольори, рух і відчуття, яке вона має залишити. Цей план є партитурою, а не малюнком. Після першого дотику я дозволяю тілу відповісти.
Тому картини What the Hands Couldn’t Keep Quiet — не спонтанна декорація й не зображення конкретних подій. Це фізичні свідчення пам’яті, контролю, розриву, бажання, відсутності та повернення. Полотно не ілюструє тіло. Воно зберігає його слід.
“Я хотів дізнатися, що скаже тіло, якщо розум перестане його виправляти.”Повернутися до колекції